Якби сьогодні я захворів на СНІД

Це би не стало для мене глибокою трагедією. Навпаки життя б набуло глибокого солодко-трагічного максималістського відтінку. Мені б залишилося прожити 5-10 років нормального фізичного ф-ціонування, а далі хвороба б роз’їдала мене різними фірусами…що я б уже потребував лікарняного стаціонару.  Я б продовжував ще 1-2 роки працювати, щоб заробити з 20 тис. баксів. також за той час я би зібрав і умовив своїх 2-3 найкращих друзів організувати найкращий проект в моєму житті ‘ЛЮДИНА ПЕРЕМАГАЄ СНІД’. ПІДКЛЮчили б громадські організації, збирали б кошти у фонд. суть би полягала в тому, що на мене встановлюють камеру і я вирушаю у мандрівку, довжиною в життя. По-дорозі заїжджаю на різні фестивалі, в ріо-де-жанейро, я відриваюся на різних тусах, дою овець в монголії, дайвінг на рифах Австралії, дельтапланеризм, товчемо пики поліцейським із угорськими анархістами……і це все транслюється десь на блозі, але обов’язково на блозі, а не на ТБ, бо тоді це було б надто комерціалізовано і вся ідея би квазідеградувала. Коротше це б дозволило мені вже завтра відкласти тонну неважливих справ, багато років розбудови кар’єри і сім’ї – зірватися і гайнути автостопом у  Пекло, підкорити весь світ.

і через 5 років все б звучало чітко і рельєфно:

Перемігши СНІД, я помер від нього, підкоривши світ я пізнав себе.

Мій максималізм розриває груди,  

По дорозі в домовину я заїду в Каталіну на фестиваль бургерів, там ще будуть бої биків, свиням можна буде крутити вуха, сикати у вату з пістолетів водних на дітей й кобіток – сорочки прозорі – прилипають – БОМБА! -а соски бубняві –  все так феєрично, завтра десь в пів восьмій кашляну в серветку, – викраду мустанга – з під мотелю у серветці кров. Далі Макчу Пікчі, мексика, повії – бідні і багато, смуглі і голодні, їхні діти – зранку я їм ящик коли, тамагочі й снікерс обміняю на сусідського коня. І помчу по полі в Амазонки дику голосраку безвість безплеменну далеч галюци-грибів. Я на мотоциклі ніби Чегевара, за спиною бЕстфренд, вчора мотоцикіль в байкерському клубі помага’ їм красти – там і зазнайомство чокнулись лобами із тими тілами в косухах-тату. Його звати Гері, що з квитком в кишені – він один на двох. завтра ми на човен – графік на 3 тижні – Сомалі, Відрядження, калаші-спорядження, довбанки-пірати – будем революції – владу може скинем, українців звільнимо, в банді ех підпільно навчимо їх що таке буккросинг і як вступати в Шеву, Могилянку, Гамбридж(оксфорд, кембридж мамбо – це вже ми танцюєм на дню всіх святих Бананів.  Коротше амінь де надгробок і пам’ятник на пагонах з вебкамерою силует в граніті. Карбував життя батяр сей прошитий, секс і рокенрол, макчупікчу з маком, бразилійки раком, в Прагу маму з татом – вони завжди мріяли десь туди…в Стокгольм. У кишенях дірка, крихти, польський злотий  – я спітнів, а потім – потім закордон, обморок в капусту, купа ідідотів всередині білих халатів, грім смердить компотом, хмари в вітамінах, лоби в ангелІв – побриті з потом. ФІзіохіміотерапія, іксгуцулія, снікерсурбанія, зомбіапокаліпс я твоя дочка. Ти мій дядько Бекхем, ти мій кіт в підмишках, я з твоїм абортом закорєшували – був в нас шопінг вчора, – кілограм  футболок це тобі на потім, і мій горб на плечах виростає в крила – я тараню боїнг, що ворона в сопло, чайкою над щоглою мчу без гемарою я до тебе мила. Пох усе кохання, нема часу кицю, в пень усі ті діти – хапни ті гантелі – їдемо гудіти.

Я намалюю тобі вусики маркером, щоб ти схожа була на Гітлера. потім підемо бити лютера і вмирати під Елвіса і Стіфлера (того що Преслі, саме що тутті, котрий той що фрутті.)

потім до цьотки залізем у гарден, ну до тої що має Осраки, товсті половинки відїджені в дональдзі, ти будеш стояти на шухері, а я крастиму трухлі з дротиків. білий прапор отих трусиків – то не шмата – то буде прапор нам, те вітрило що натягнувши – я безплатно доїду в Мексиму, на тій довбанці дідо що різав. Бо немає грошей у хворого, на снідозних замало фондів, можна ще хоч по воркентревел, але рибу манав я чистити, – на Алясці багато снігу, а значить не пектиме мені налисники, фартушком пригарнюнена Пенні.

Ну вас в трактор вічнозелені, мої друзі не андертальці, наша дружба зачахла гейби – кривозроблений попідпаркан. Там валяються всякі недОмовки, із записаками ‘нема коли’, як хотів би я ніжним доторком щоб пішли ми туди й туди. Щоб було все як класі одинацятому, як співає скрябін і Тік, але краще ще більше випити і сраками голоми визбирати всі пригоди як якблука….їжаки. Я тихо одягаюся в мотлох, нечутно-хворо скрипаю дверма, зубами затискаю мрії –  і знаючи як усміхаються німі, у мороці по груди в молоці у казані у липні двадцять восьмого вночі тихцем кричу, пускаю бульки, Іванко з казки виринає, – це він напукав а не я.

пісок попереду, пустеля….верблюди, між горбами люди, між шкірою в сумках вода. між совістю й безсонням я виберу життя похабський коматоз, той що дядько мені привіз, не знайомий якийсь такий дядько, був він хворий в целідрі фріц, може Генріх а Може фрідріх. Він щось там заливав про зверх і Над, хоч я більше цікавився між, споглядаючи ту брюнетку.

– це він про ніцше на день-народжинні, що ви сипнули в той кальян!???

Ех безбожники пишуть вірші! у пласмасовому кульці. Ого, чебуреків спекла моя бабця, дідько їх умина в сметаін вся бородав  Фантомаса. Ех мій дідо якби живий, він би фраєра того на гралі, ну а потім в гноянку буль.